В українців є багато важливих свят, але час і події змушують переосмислити, глибше задуматися, які з них є пріоритетними для кожного з нас.Україна вже майже два роки в стані повномасштабної війни, яку розв’язала проти нас Росія, тому нам важливо сьогодні тримати оборону на всіх фронтах,і одним із таких є фронт духовний.А це означає, що в час, коли наші мужні захисники дають бій ворогу на фронті, ми повинні давати відсіч лютим недругам у зазіханні на нашу історію, на нашу культурну спадщину, на нашу писемність та мову. Саме з такою метою 27 жовтня в День української писемності і мови був проведений виховний захід — усний журнал “Минуще все, лиш слово не мине,”організований викладачем української мови і літератури, завідувачем медсестринського відділення №2 Сєрих Галиною Іванівною.З допомогою студентів 1-2 курсів медсестринського відділення (Богданцева Софія, Гошва Валерія, Нежидаєва Злата, Марченко Єлизавета, Гобжелян Валерія) запрошені на свято мали можливість прослідкувати за історією створення і розвитку української писемності і мови, намаганням російської системи привласнити наші духовні і культурні цінності, переписати на свій лад тисячолітню історію українського державотворення.Велике і вагоме місце було відведено на сторінках журналу основоположнику сучасної української літературної мови — Тарасу Шевченку.Його трепетне ставлення до української мови проливається через поетичні твори і листування з рідними, в яких він просить берегти мову , як матір рідну, а себе картає за те , що доводиться в деяких поемах плакатися “перед кацапами кацапською мовою”.Увиразнили цю сторінку продекламовані студентами 104 групи Авраменко Вікторією та Монаховою Анною уривки з “Кобзаря”.
Мова є душею нації, її генетичним кодом, адже у її глибинах народилося культурне надбання, яким пишаємося. Усвідомлюємо велику вагу рідного слова й несемо особисту відповідальність за нього.Зі словом-настановою до молодого покоління берегти рідну мову, працювати і розвиватися духовно звернулася ветеран педагогічної праці, відмінник освіти України Пелех Стефанія Іванівна, яка віддала Миколаївському базовому медичному коледжу свої 23 творчі роки діяльності. Як відгомін вчительської настанови прозвучали ніжно і щиро вірші-відповіді у виконанні восьмирічної Софійки Сєрих.
Важливі акценти були розставлені Сєрих Галиною Іванівною на багатстві та красі української мови, яка по праву вважається однією із найкрасивіших і наймилозвучніших мов світу.
Настрій свята підсилювався експерсивними фрагментами відео із декламуванням нашими захисниками слів великого Кобзаря “Борітеся- поборете!” під час звільнення від окупанта Балаклії та потужною піснею “Моя Україна- свята земля…”, яку виконали Романович Ангеліна(студентка 104 групи) та Шведова Маргарита.
Логічним завершенням такого свята були поетичні звернення — застороги, духовні месенджі від випускників коледжу 2017 року: Мавродій(Березенко) Злати,старшого бойового медика, яка виконує сьогодні обов’язки начальника медичного пункту, Віталія Варварова(випускника зуботехнічного відділення), старшого сапера відділення розвідки розмінування групи піротехнічних робіт та гуманітарного розмінування Аварійно— рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України у Миколаївській області та батька студентки 104 групи Струкало Анни о.Струкала Віктора Петровича.
Сьогодні українська мова стає зброєю, захистом і символом нескореності. Під час повномасштабної війни з РФ наша мова змінюється сама і змінює світ. Тепер у всіх на слуху слова українських стрілецьких пісень чи гасла на кшталт «Слава Україні! Героям слава!». На площах європейських міст люди виходять на акції з україномовними плакатами, а чимало зарубіжних волонтерів і політиків намагаються говорити українською слова підтримки нашому народу.Тож бережімо рідне слово, бо в ньому не тільки гомін лісів, переливи струмків, а й високий дух предків, сила нашого сьогодення і поступ майбутнього.
